22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на нашу рідну землю. Через тиждень був зайнятий німецькими військами наш район. Воїни 8-го мехізованого корпусу під командуванням Д. І. Рябишева вступили в нерівний бій біля с. Гаї. За роки війни в селі Гаї згоріло 33 хати, в Пустоіванному 20 хат. 

    Із села Іванівки вивезено в Німеччину 40 чол., із Пустоіванного – 162 чол., Рудні – 50 чол. Не повернулися додому 26 чол. Село визволено військами 1-го Українського фронту. 19 березня село стало прифронтовим. В селі стояли тилові військові частини, а в Іванівці розміщувались районні державні органи влади. На фронт мобілізовано 120 чол. З них не повернулось 56 чол. Після воєнних дій на території села Пустоіванне було створено військовий госпіталь.

       Яскравим прикладом безмежної материнської любові і жертви в ім'я держави є образ Котюк Ганни Корніївни.

     В важкі часи голоду і розрухи вона виростила три сини. Дмитро, Степан і Тарас пішли захищати від ворога рідне село. Пішли – і не повернулись. З того часу пройшло вже багато літ, але в Ганни Корніївни був свій відлік часу – материнський. Вона багато літ, з трудом переставляючи хворі ноги виходила до поваленого бурею ( а може війною) старого дерева. Виплаканими очима дивилась і дивилась на дорогу, по якій в сорок першому пішли її сини.

    В образі цієї жінки втілено весь біль, тугу і спустошеність душі тисяч таких українських жінок – матерів , які в тому страшному сорок першому році випровадили своїх синів на війну і не дочекалися їхнього повернення додому.